Чому захід став успішним? Роздуми після прочитання книги Фергюсона – «Цивілізація»

Так все ж таки, чому захід став успішним? З цим питанням, а точніше з відповіддю на це питання в Україну завітала книга Ніла Фергюсона під назвою – «Цивілізація. Як Захід став успішним». Книжка була надрукована видавництвом «Наш формат» в 2017 році, як раз в ювілейний рік 500річчя Європейської реформації. Ця книга цікава нашому читачу, бо дає непросту відповідь на причини успіху Західної цивілізації в світі.

Сам автор звертає свою увагу на те, що ще 500 років тому, ситуація була іншою в світі. Захід не домінував і був в занепаді, а інші цивілізації, як наприклад Китайська, були в стані розквіту. Рівень життя тоді був вищий на сході, ніж на заході. Вже на 36 сторінці він каже – «Якби 1411 року ви мали змогу об’їхати  земну кулю, вас найбільше вразила б якість життя у Східних цивілізаціях. У 1411 році Західна Європа, навпаки, вразила б вас своїм жалюгідним виглядом, хоч вона й потроху одужувала від спустошень, завданих Чорною смертю, яка, перекинувшись зі Сходу, в 1347-1351 роках зменшила народонаселення удвічі. Та й тепер Європа страждала від антисанітарії та воєн, які здавалися нескінченними». Тобто, іншими словами, Захід не завжди домінував і не завжди був успішним. Тому питання, чому все ж такі, після спустошень і занепаду Захід відродився? Стає для нас не тільки цікавим, але і відповіддю на наше питання, як відродити нашу країну? Відповідь на це питання ми знаходимо в шостому розділі, а саме на 339 сторінці, де автор розповідає про етику праці. Фергюсон каже, що «доволі специфічна форма християнства, що постала у Західній Європі XVI століття, дала сучасній Західній цивілізації шість її ключових переваг над рештою світу. Цією формою був протестантизм, чи радше, своєрідна етика праці й ощадливості, з якою його відтоді асоціюють».  

І тут з’являється питання: що ж особливого у протестантизмі? Для сучасних українців це питання цікаве ще і тому, що ми знаємо протестантизм не в класичному виді. До нас він дійшов у своїх пізніх версіях – баптизмі, п’ятидесятництві та неоп’тидесятництві, яке у нас знають по харизматичним церквам типа «Посольство Боже», «Слово життя», духовний центр «Відродження» і т.д. Цікаво, що ці пізні версії протестантизму не зовсім розділяють ту протестантську трудову етику, яка і сформувала західний капіталізм і західну цивілізацію, тому у нас з’являється непорозуміння того, чому протестантизм на Заході мав вплив і успіх, а протестантизм на Сході не має ні впливу, ні успіху… До речі, сам автор, видатний британський історик і журналіст відповідає на це питання таким чином. Він каже, що відповідь криється в роздумах Макса Вебера, батька сучасної соціології та автора слів «протестантська етика», який виховувся в німецькому аскетичному кальвінізмі завдяки своїй мамі. Вебер вважав, що саме завдяки протестантській реформації на заході з’явилася необхідна економічна динаміка, яка і вплинула на розквіт Заходу. «Тоді, як інші релігії пов’язували святість із відмовою від мирських справ – ченці в монастирях, відлюдники у печерах, - протестантські течії вважали наполегливість і ощадливість вираженням нового типу трудового благочестя». Тобто капіталізм мав релігійний характер. «Невтомна праця», ще один вислів Вебера, була найнадійнішим доказом того, що ви обрані Богом, а тема обраності, як відомо дуже сильно цікавила саме протестантів. Крім того, протестантська етика забезпечила капіталіста на думку Вебера «тверезими, добросовісними, надзвичайно працелюбними працівниками, які дивилися на роботу як на бажану Богові життєву мету». Хоча багато з аргументів Вебера щодо протестантської етики були спростовані його опонентами, в головному, що релігія має вплив на суспільство і економіку, він був правий. Доречі, сам Ніл Фергюсон звертає увагу, що Захід, а точніше Європа, вже далеко не є християнським і протестантським континентом, а це пояснює те, що зараз ми не бачимо в Європі приклада щодо протестантської трудової етики. Навпаки, Китай сьогодні може показати більше прикладу в цьому плані, ніж країни Західної Європи.

На думку одного з китайських науковців, що «…саме християнські моральні засади соціального й культурного життя уможливили появу капіталізму, а згодом і успішний перехід до демократії. У цьому ми не маємо сумнівів». Про що це говорить? Китайські науковці розуміють, що побудова капіталістичного суспільства не можлива без моральних цінностей християнства, тобто неможлива без протестантської трудової етики. Але це теоретичний аналіз минулого успіху західної цивілізації, яка зараз переживає занепад. Ситуація сьогодення така, що про успіх протестантської трудової етики ми можемо говорити тільки в минулому.

Захід зараз переживає не кращі часи та постхристиянську добу і це значить, що і моральні цінності протестантської етики теж переживають кризу і ми можемо говорити вже тільки про постпротестантську трудову етику, хоча ще на початку 90-х років ХХ століття Захід залишався панівною цивілізацією світу, а п’ять провідних західних держав (Сполучені Штати, Німеччина, Сполучене Королівство, Франція та Канада) ділили між собою 44% сукупного світового виробництва, а у науковому світі панували західні університети, співробітники яких виграли більшу частину Нобелівських премій та інших нагород. Але ще сто років потому, ситуація була іншою і привабливішою для протестантизму, бо переважна більшість багатих промисловців, які жили в Європі на початку ХХ століття належали до протестантських спільнот. Що було особливого в протестантизмі минулого? Протестантизм реформації змінив ставлення до матеріальних справ світу. Якщо до реформації християнське релігійне благочестя вважали відмінним від матеріальних справ світу, то після реформації ставлення до матеріальних справ докорінно змінилося. Середньовічне християнство вважало позичання грошей під відсотки гріхом, а багатих людей не вважали достойними Царства Божого. Винагороду за доброчесність люди сподівалися отримати у потойбічному житті, а в цьому світі, щоб бути праведним, необхідно було бути бідним. Але з приходом Реформації, країни які прийняли Протестантизм, змінили своє ставлення до світу і потойбічного життя. Особливо це було видно на прикладі Сполучених Штатів Америки, де активне економічне життя пов’язувалося з активністю в релігійному плані. Економічна динаміка життя протестантів  була наслідком реформації, яка змінила ставлення як до матеріальних цінностей, так і до світу взагалі.

Якщо інші релігії пов’язували святість із відмовою від світської діяльності – то протестанти не вважали що так потрібно жити і вважали наполегливість і ощадливість головним вираженням трудового благочестя. Тобто, щоб досягнути духовної впевненості в житті, протестанти вважали за необхідне займатися активною світською діяльністю, але аскетично не для того, щоб збагачуватися, а для того щоб виповнити волю Божу в житті. Іншими словами, невтомна праця протестантів була головним і найнадійнішим доказом духовної впевненості і того, що ви належите до обраної Богом невеличкої групи людей, визначених Ним для спасіння.

Протестантське трудове богослов’я  не тільки звільняло людей від психологічного гніту традиціоналістської етики, але і забезпечувало капіталіста людьми добросовісними, тверезими, надзвичайно працелюбними, які дивилися на працю, як на бажану Богові життєву мету. Якщо більшу частину людської історії людство працювало щоб жити, натомість протестанти жили, щоб працювати. Така етика праці не могла не впливати на світ і яка створила такий промисловий капіталізм, який характеризувався своєю раціональною організацією вільної праці. Дослідження показують, що протестантські країни живуть краще, ніж католицькі і це стосується також колишніх протестантські колоній, які з середини ХХ століття стали жити краще в порівнянні з католицькими колоніями. Також необхідно відмітити, що протестантизм заохочував грамотність, книго друк, наукові дослідження, що безперечно сприяло економічному розвитку, а також накопиченню «людського капіталу». Таке твердження справедливо не тільки для країн північної Європи та Америки, але і для тих країн, де працювали протестантські місіонери, які просували освіченість із довгостроковою користю для суспільств, які вони намагалися навчити.

Протестантські місіонери відкривали велику кількість шкіл в колоніях, що впливало на якість подальшого життя цих суспільств. Наприклад, у 1941 році 55% населення індійського штату Керола були освічені – це більше, ніж у середньому по Індії. Це пояснюється високою активністю місіонерів. Де ж протеснтських місіонерів було небагато, там рівень грамотності і рівень життя був низьким. Рівень протестантської активності в плані місії став яскравим показником економічної діяльності та політичної стабільності у цих країнах після здобуття ними незалежності. Останні дослідження довели, що серед протестантів панує дуже високий рівень взаємної довіри, а це важлива передумова щодо розвитку кредитних мереж.

Але це не означає, що в країнах де традиційно панує протестантизм –зараз все ОК. Європа стає все більше постхристиянським і постпротестантським континентом. Європа перестає бути континентом, де працюють і де вірять у Бога. В дослідженні цінностей у світі від 2005-2008 рр., 4% норвежців та шведів і 8% французів та німців відвідують церковні богослужіння десь раз на тиждень порівняно з 36% американців, 44% індійців,  48% бразильців та 78% африканців, що мешкають на південь від Сахари. «Світовими дармоїдами» називає європейців Ніл Фергюсон.

Тільки для 10% голландців і німців Бог є «дуже важливим» в їх житті. В порівняні з 58% американців, які важать Бога необхідним в своєму житті, це виглядає дуже контрастно и переконливо, якщо пов’язувати економіку і віру. Чому так? Не має певної відповіді, бо вплив секуляризації був таким самим як для Європи, так і для Північної Америки, але результати різні. Америка як і раніше є християнською країною, де Бог так само впливовий, як і сорок років тому. І це ми бачимо завдяки наявності десятків мільйонів парафіян, котрі кожної неділі відвідують американські церкви. Але все ж таке є певна відповідь на це питання. В Європі Реформація була націоналізована разом з утворенням національних церков на зразок англійської пресвітеріанської церкви, або Англіканської церкви. У Сполучених Штатах було все по іншому. В цій країні завжди розмежовували релігію та державу, що створювало можливості для конкуренції між численними протестантськими церквами. Релігія, як і в бізнес не сприймає державних монополій для власного розвитку. Саме конкуренція між церквами на вільному ринку релігії стимулює до іновацій і зростання, яке покликане зробити повноцінним досвід поклоніння та членства в церкві. Саме це і живить релігію в Америці і саме це відкликається в економічному житті через трудову етику. Це припущення не нове. Про це пише Адам Сміт у «Добробуті націй», порівнюючи країни, в яких церкви одержавлені, з тими, в яких є конкуренція між собою. Але це вже постпротестантська трудова етика, де «Бог вимагає» напрочуд мало, а християнство стало комерційним. Аскеза протестантської етики зі своєю рішучістю відкинути насолоду багатством і споживанням, відійшла на другий план.

Але протестантська трудова етика перекочувала за Заходу на Схід і з Півночі на Південь. Ми сьогодні бачимо зростання Китаю і не в останній момент, завдяки поширенню в цій країні протестантського християнства, яке зросло з півмільйона в 1949 р. до 110 млн. на сьогоднішній день і ця цифра зростає.

Кінорежесер Юань Чжимін, який є християнином каже, що «найважливіше, що є у Заході, сама сутність Західної цивілізації… це християнство». Професор Чжао Сяо, який навернувся в християнство, важає, що саме християнство пропонує Китаю нову «загальну моральну основу», яка може знизити рівень корупції, зменшити прірву між багатими і бідними, стимулювати філантропію і навіть припинити забруднювати довкілля.

Роблячи висновок, необхідно зазначити, що протестантська трудова етика перестала бути надбанням Західного протестантизму. Вже ніхто не може говорити про перевагу Заходу і монополію на етику праці, вона процвітає там, де зростає християнська віра, по напрямку на південь і схід.